Нетримання сечі в жінок – табу в сучасній медицині ?
Питання і відповіді
Чому нетримання сечі є темою – табу?
Ймовірно тому, що нетримання сечі – це проблема, яку багатьом пацієнтам соромно обговорювати з лікарем. Незважаючи на величезний прогрес в сфері діагностики і лікування нетримання сечі, суспільство й надалі не змінило свого бачення в сприйнятті цієї проблеми. Інколи сором пацієнтки такий сильний, особливо, коли лікарем є чоловік, що жінка приховує цю проблему, поки ситуація не починає порушувати нормальний ритм життя.
Дослідження показують, що середній час від перших проявів хвороби до її діагностики та лікування становить близько 6,5 років.
Яка епідеміологія цієї хвороби?
Епідеміологічні дослідження проявів нетримання сечі представляють велику розбіжність даних частоти, які коливаються від 17% до 46%, і навіть 60% в популяції. Представники ВООЗ вважають її однією з найважливіших, загальних проблем XXI століття.
За оцінкою експертів від цього захворювання страждають понад 200 млн. осіб обох статей, при цьому 67 % становлять жінки.
Коли жінка повинна звернутись до лікаря?
Тоді коли спостерігає в себе епізоди неконтрольованого випускання сечі. Нетримання сечі є проявом або ускладненням багатьох серйозних, часто тривалих захворювань, які охоплюють не тільки органи малого тазу і сечової системи. Прояви можуть з’являтися в результаті захворювань нервової системи, таких як хвороба Паркінсона, розсіяний склероз, та ін.
Різні причини нетримання сечі зумовлюють розгляд цієї проблеми, як міждисциплінарної. Тому для її вирішення використовують досвід фахівців з галузі гінекології, урології, неврології, хірургії, психіатрії, реабілітації та ін.
Чому нетримання сечі є міждисциплінарною проблемою?
Тому що нетримання сечі погіршує життєдіяльність в багатьох сферах: професійній, суспільній, психічній, фізичній і сексуальній. Додатково призводить до великих витрат на лікування та реабілітацію. І не зважаючи на реальний вплив на щоденне життя мільйонів жінок у всьому світі, надалі залишається серйозною проблемою.
Помилкове переконання, що нетримання сечі є проявом старіння організму спричиняє до того, що хворі не шукають медичної допомоги і не роблять нічого для поліпшення свого стану і більшого комфорту життя. Нетримання сечі ізолює жінку від суспільства, порушує нормальний ритм життя, обмежує товариські контакти і змушує до зміни способу життя. Побоювання перед неконтрольованим виділенням сечі і неприємним запахом викликають страх та збентеження, впливаючи негативно на психічний стан та призводять до зниження самооцінки, неврозів і депресії.
Звичайна щоденна діяльність жінки, така як виконання покупок, догляд за дітьми, гімнастика, подорожі, статеве життя, при виникнення епізодів нетримання сечі, ведуть до різкого погіршення загальної якості життя жінки.
Які є чинники ризику нетримання сечі?
Причин виникнення цієї хвороби є дуже багато, етіопатогенез цієї хвороби є складним. Нетримання сечі може бути наслідком інших хвороб та виникати внаслідок порушення функцій багатьох органів і систем. До найважливіших чинників ризику належать: вагітність і пологи, менопауза і атрофія м’язів малого тазу, професія пов’язана з важкою фізичною роботою і підійманням тягарів, хвороби органів дихання, що супроводжуються тривалим кашлем, хвороби сечовивідних шляхів, операції органів малого тазу і пов’язані з ними пошкодження нервів і м’язів дна малого тазу, генетичні чинники.
Коли найчастіше виникають прояви нетримання сечі?
При виконанні важкої фізичної роботи, кашлі, навіть під час чхання чи сміху, що зумовлено зростанням тиску усередині черевної порожнини, яке супроводжується мимовільним виділенням сечі. Такі прояви можуть виступати в будь-якому віці. Хворі несвідомо виділяють невеликий об’єм сечі. Для цього типу нетримання сечі характерним є несвідомі виділення на протязі цілого дня та ночі.
Хто крім лікаря повинен інформувати жінок про існування проблеми нетримання сечі?
Акушерка, медсестра, фізичний терапевт, тобто персонал основного оздоровчого догляду. Ці особи повинні проводити з жінками розмову про можливе нетримання сечі, сприяти профілактиці цієї хвороби в кожному періоді життя жінки, організовувати підготовку і вказувати на основні чинники ризику, роздавати освітні матеріали у формі брошур чи листівок. Кожна жінка, що є вагітною, повинна отримати від акушерки інформацію про цю хворобу, а також про можливості профілактики і лікування.
Які є методи лікування та профілактики цієї хвороби?
Більшість літературних джерел подають інформацію, що консервативне лікування повинне перш за все включати вправи для м’язів малого тазу. Такі методи лікування вважаються безпечними, тому що як правило не мають побічних впливів. На сьогоднішній день, для лікування та профілактики нетримання сечі науково обґрунтованими вважають комплекс вправ, які розробив американський гінеколог A. Kegl. У 1948 році він опублікував результати 15-річних досліджень застосування вправ для м’язів дна тазу в пацієнток з нетриманням сечі. Полягають вони у свідомому тренуванні м’язів діафрагми та тазу.
Також для лікування нетримання сечі використовують фізіотерапевтичні методи: електротерапію, зокрема зовнішню електростимуляцію, магнітотерапію та лазеротерапію.
А яким є ефект від цих вправ?
Головною метою виконання вправ за A. Kegl є збільшення м’язової маси і підвищення тонусу м’язів малого тазу. Безпосереднім, фізіологічним ефектом тренінгу є зростання сили м’язів, що впливає на їх опірну функцію, також подовження часу перебігу максимального скорочення, покращення глибокого відчуття і нервово-м’язового контролю.
Дослідження доводять, що сильне скорочення м’язів дна тазу може сприяти більшому притисканню сечового каналу до лобкової кістки, що спричиняє збільшення внутрішнього тиску. Додатково сильне і швидке скорочення цих м’язів, у відповідь на зростання внутрішнього тиску, може запобігати виникненню проявів нетримання сечі.